пустир
ПУСТИР, я, ч Незабудоване, запущене місце. На краю села був пустир, якого ніхто ніколи не займав. Вирішив Тимофій збудувати там хатчину (Казки Буковини.., 1968, 95); На пустирі будинок уродився І всіх причарував (Гл., Вибр., 1951, 143); Будинки дивної краси Ростуть на пустирях окраїн... (Рильський, III, 1961, 102).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пустир | пустирі |
Родовий | пустиря | пустирів |
Давальний | пустиреві, пустирю | пустирям |
Знахідний | пустир | пустирі |
Орудний | пустирем | пустирями |
Місцевий | на/у пустирі | на/у пустирях |
Кличний | пустирю | пустирі |