пустун
ПУСТУН, а, ч. Той, хто любить пустувати, схильний до пустощів. - Прийде на тебе школа! - було кричить наймичка, розсердившись на пустуна-хлопця (Н.-Лев., І, 1956, 174); В класі нависла важка тиша. В цій тишині дзизнуло перо якогось пустуна, застромлене в парту (Донч., Вибр., 1948, 44); * Образно. Так і дивляться вони [хатки] переляканими очима-віконцями на кручу, так і присіли до землі, щоб часом пустун-вітер не звіяв їх униз... (Коцюб., III, 1956, 43); // Легковажна, нерозважлива людина. Дружба снилась нам коротким сном своїм! Коротким: бо була аж надто романтична В химерних розумах байдужних пустунів (П. Куліш, Вибр.. 1969, 390).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пустун | пустуни |
Родовий | пустуна | пустунів |
Давальний | пустунові, пустуну | пустунам |
Знахідний | пустуна | пустунів |
Орудний | пустуном | пустунами |
Місцевий | на/у пустуні, пустунові | на/у пустунах |
Кличний | пустуне | пустуни |