пісенник
ПІСЕННИК, а, ч. 1. Збірник пісень. Пісенники з нотами були рідкісним, але... цікавим явищем, яке відображало ряд особливостей музично-культурного життя Галичини (Нар. тв. та етн., 3, 1958, 49).
2. розм. Той, хто пише або збирає пісні. Після війни з А. Малишком починає працювати Платон Майборода - учень високоталановитого Левка Ревуцького, природжений пісенник і прекрасний знавець українського музичного фольклору (Нар. тв. та етн., 4, 1962, 28); Ні до Бернса, ні після нього не було в Англії поета-пісенника, який би з такою майстерністю розкрив через явища природи внутрішній світ людини (Рад. літ-во, 5, 1958, 78).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пісенник | пісенники |
Родовий | пісенника | пісенників |
Давальний | пісенникові, пісеннику | пісенникам |
Знахідний | пісенник, пісенника | пісенники, пісенників |
Орудний | пісенником | пісенниками |
Місцевий | на/у пісеннику | на/у пісенниках |
Кличний | пісеннику | пісенники |