ричати
РИЧАТИ, чу, чиш, недок. 1. Видавати протяжні загрозливі звуки низького тону, що нагадують звук «р-р-р» (про тварин). Серед ночі лев страшно ричав (Граб., І, 1959, 474); - Сказано ж: як на ведмедя мала галузка спаде, то ричить, а як велика, то мовчить (Гур., Наша молодість, 1949, 276); Зотич, повернувши коня мордою до колони, скривився, почувши, як ричить Хлястик (Тют., Вир, 1964, 463); // Видавати протяжні звуки від болю, злості і т. ін. (про людей). Вони [Раду і Маріца] налітали одно на одного, бились грудьми, як роз'юшені півні, кусались і дряпались, як коти, ричали зі злості й теребили одно одного (Коцюб., І, 1955, 374); // рідко. Ревіти, мукати (про рогату худобу). Дим із стріх клубками в'ється, І ричить товар (Фр., XIII, 1954, 181); В стайні ричала прикро і тривожно одна забута корова (Коб., II, 1956, 193).
2. розм. Кричати, говорити грубим, злим, дратівливим голосом. - Ой, не пущу, не пущу ж я тебе, голубчику мій милий, соколе мій ясний!.. Нехай і мене беруть із тобою.. - Атайды [відійди]! - ричав [солдат] (Хотк., І, 1966, 142).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ричу | ричимо |
2 особа | ричиш | ричите |
3 особа | ричить | ричать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ричатиму | ричатимемо |
2 особа | ричатимеш | ричатимете |
3 особа | ричатиме | ричатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | ричав | ричали |
Жіночий рід | ричала | |
Середній рід | ричало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ричімо | |
2 особа | ричи | ричіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | ричачи | |
Минулий час | ричавши |