розбуялий
РОЗБУЯЛИЙ, а, е. 1. Який посилився, досяг у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.). Б'ють почуття в мені, нестримні, розбуялі. Тріпочуть і дзвенять: - Летім немов стріла! У море життьове рушаймо (Зеров, Вибр., 1966, 438); Нехай гроза, хай вітри розбуялі, - Живе в нас чеська музика в серцях, Ми за нею йдемо - уперед, все далі! (Рильський, Наша сила, 1952, 101).
2. Який став бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.). Розбуялі хвилі.
3. Який пишно розрісся. Перед нами одкривався простір вересневих полів, вкритих вигорілою стернею, сивими качанами розбухлої капусти по неглибоких видолинках (Перв., Материн.. хліб, 1960, 70).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розбуялий | розбуяла | розбуяле | розбуялі |
Родовий | розбуялого | розбуялої | розбуялого | розбуялих |
Давальний | розбуялому | розбуялій | розбуялому | розбуялим |
Знахідний | розбуялий, розбуялого | розбуялу | розбуяле | розбуялі, розбуялих |
Орудний | розбуялим | розбуялою | розбуялим | розбуялими |
Місцевий | на/у розбуялому, розбуялім | на/у розбуялій | на/у розбуялому, розбуялім | на/у розбуялих |