розбійничок
РОЗБІЙНИЧОК, чка, ч. 1. розм. Те саме, що розбійник 1. Що найстарший та й розбійничок На воронім коні грає. Що він грає, грає-виграває, До табору привертає... (Коцюб., І, 1955, 184); Маруся, притихнувши, слухала, як багата удова, злакомившися на червонії червінчики та на пишні убірчики, силою-неволею віддавала дочку свою, одиначку, за Янчика, великого розбійничка (Хотк., II, 1966, 18).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розбійничок | розбійнички |
Родовий | розбійничка | розбійничків |
Давальний | розбійничкові, розбійничку | розбійничкам |
Знахідний | розбійничка | розбійничків |
Орудний | розбійничком | розбійничками |
Місцевий | на/у розбійничку, розбійничкові | на/у розбійничках |
Кличний | розбійничку | розбійнички |