розкошлачений
РОЗКОШЛАЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до розкошлатити. Він покірно пішов за нею, опустивши чубату голову, що нагадувала розкошлачений вітром сніп (Жур., Даша, 1961, 4); // у знач. прикм. Наталя швидко підвелася, закинула за плечі розкошлачену косу (Вас., II, 1959, 61); Головатий кинув на стіл справу, підібрав розкошлачені вуса й грузно сів на лаву (Добр., Очак. розмир, 1965, 401).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розкошлачений | розкошлачена | розкошлачене | розкошлачені |
Родовий | розкошлаченого | розкошлаченої | розкошлаченого | розкошлачених |
Давальний | розкошлаченому | розкошлаченій | розкошлаченому | розкошлаченим |
Знахідний | розкошлачений, розкошлаченого | розкошлачену | розкошлачене | розкошлачені, розкошлачених |
Орудний | розкошлаченим | розкошлаченою | розкошлаченим | розкошлаченими |
Місцевий | на/у розкошлаченому, розкошлаченім | на/у розкошлаченій | на/у розкошлаченому, розкошлаченім | на/у розкошлачених |