розшумітися
РОЗШУМІТИСЯ, млюся, мишся; мн. розшумляться; док. 1. Почати сильно і довго шуміти. Надійшла весна весела, Закипіли в праці села, Розшумілися лани (Рильський, Урожай, 1950, 40); Там, де кров пролито під гарматний грім, розшумілось жито колосом густим (Сос., Зел. світ, 1949, 24); Розшумілися піснями гори й вулиці твої [Києва], і співають разом з нами голосисті солов'ї (Гонч., Вибр., 1959, 113); *Образно. Будуть знов казки та небилиці, Розшумляться спогади, мов сад (Мал., Звенигора, 1959, 62); // Почати голосно кричати, лаятися і т. ін. Він не хотів розуміти. Розшумівся, як самовар, що ось-ось має збігати (Коцюб., II, 1955, 395).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розшумлюся | розшумимося |
2 особа | розшумишся | розшумитеся |
3 особа | розшумиться | розшумляться |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | розшумівся | розшумілися |
Жіночий рід | розшумілася | |
Середній рід | розшумілося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розшумімося | |
2 особа | розшумися | розшуміться |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | розшумівшись |