рубило
РУБИЛО, а, с. Знаряддя праці первісної людини з каменя мигдалевидної форми, потовщеного й заокругленого в основі, з загостренням на кінці. Затисненим у руці каменем можна було викопати їстівне коріння, зрубати палицю, розрубати м'ясо забитої тварини. Таке знаряддя називається ручним рубилом (Іст. СРСР, І, 1957, 3); Семен Трохимович висипав на стіл свої скарби. Тут були стріли, ядра, турецькі гроші, кулі, різні слов'янські вироби, підкови з татарських коней, рубило кам'яного віку... (Вітч., 8, 1967, 181).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | рубило | рубила |
Родовий | рубила | рубил |
Давальний | рубилу | рубилам |
Знахідний | рубило | рубила |
Орудний | рубилом | рубилами |
Місцевий | на/у рубилі | на/у рубилах |
Кличний | рубило | рубила |
рубити
РУБИТИ, рублю, рубиш; мн. рублять; недок., перех. Підшивати, заломивши край (тканини); підрублювати. - Не жаль мені хустиночки, що її рубила, А жаль мені Василини, що вірно любила (Чуб., V, 1874, 424); [Принцеса:] Візьміть моє червоне покривало, не день, не два його я шовком шила, а золотом рубила у неволі (Л. Укр., II, 1951, 211).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | рублю | рубимо |
2 особа | рубиш | рубите |
3 особа | рубить | рублять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | рубитиму | рубитимемо |
2 особа | рубитимеш | рубитимете |
3 особа | рубитиме | рубитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | рубив | рубили |
Жіночий рід | рубила | |
Середній рід | рубило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | рубімо | |
2 особа | руби | рубіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | рублячи | |
Минулий час | рубивши |