ручиця
РУЧИЦЯ, і, ж. 1. Зменш.-пестл. до рука 1. А воно [дитя] .. Нічого не знає. Маленькими ручицями Пазухи шукає (Шевч., І, 1963, 28); Я сміюсь, голівку милу гладжу, а воно [дитя] ручиці розплело, з рук моїх ізсунулось (Сос., І, 1957, 341).
2. Один із чотирьох похило укріплених у насаді воза кілків, що підтримують з обох боків драбини. Глухо цокали копита, чиркало об ручицю колесо (Мушк., Серце.., 1962, 7).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ручиця | ручиці |
Родовий | ручиці | ручиць |
Давальний | ручиці | ручицям |
Знахідний | ручицю | ручиці |
Орудний | ручицею | ручицями |
Місцевий | на/у ручиці | на/у ручицях |
Кличний | ручице | ручиці |