самобутній
САМОБУТНІЙ, я, е. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI-XII ст. була своя високорозвинена самобутня культура, яка не поступалася культурам західних і східних держав (Знання.., 1, 1966, 11); Українська література, як і література кожного народу, має самобутній, оригінальний характер, своє національне обличчя (Іст. укр. літ., І, 1954, 11); Лєрмонтов - глибоко самобутня постать, він не схожий ні на кого (Рильський, III, 1956, 207); На весь світ славляться натхненні пісні й чудові самобутні вироби народних умільців (Мист., 3, 1967, 1); Самобутній талант; Самобутній тип; // у знач. ім. самобутнє, нього, с. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше. Сила кожного таланту в умінні знайти в типовому оригінальне, самобутнє (Мист., 1, 1967, 13).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | самобутній | самобутня | самобутнє | самобутні |
Родовий | самобутнього | самобутньої | самобутнього | самобутніх |
Давальний | самобутньому | самобутній | самобутньому | самобутнім |
Знахідний | самобутній, самобутнього | самобутню | самобутнє | самобутні, самобутніх |
Орудний | самобутнім | самобутньою | самобутнім | самобутніми |
Місцевий | на/у самобутньому, самобутнім | на/у самобутній | на/у самобутньому, самобутнім | на/у самобутніх |