самовладний
САМОВЛАДНИЙ, а, е, заст. 1. Який має необмежену державну владу; самодержавний. * Образно. [Овлур:] Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках (Фр., IХ, 1952, 283); // Який є проявом самовладдя (у 1 знач.), заснований на самовладді. Парламент зажадав суду над міністром лордом Страффордом, найбільш запеклим провідником самовладної політики короля (Нова іст., 1956, 9).
2. Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний. Прагнучи зміцнити свої соціально-економічні позиції, середній і нижчий прошарок бояр та міське населення тяжіли до сильної князівської влади і підтримували її в боротьбі проти самовладної боярської знаті (Іст. УРСР, І, 1953, 90).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | самовладний | самовладна | самовладне | самовладні |
Родовий | самовладного | самовладної | самовладного | самовладних |
Давальний | самовладному | самовладній | самовладному | самовладним |
Знахідний | самовладний, самовладного | самовладну | самовладне | самовладні, самовладних |
Орудний | самовладним | самовладною | самовладним | самовладними |
Місцевий | на/у самовладному, самовладнім | на/у самовладній | на/у самовладному, самовладнім | на/у самовладних |