самоправний
САМОПРАВНИЙ, а, е. Який діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавільний. - Жінка вона тямовита. Самоправна трошки, та нічого (Мушк., Чорний хліб, 1960, 97).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | самоправний | самоправна | самоправне | самоправні |
Родовий | самоправного | самоправної | самоправного | самоправних |
Давальний | самоправному | самоправній | самоправному | самоправним |
Знахідний | самоправний, самоправного | самоправну | самоправне | самоправні, самоправних |
Орудний | самоправним | самоправною | самоправним | самоправними |
Місцевий | на/у самоправному, самоправнім | на/у самоправній | на/у самоправному, самоправнім | на/у самоправних |