самотньо
САМОТНЬО. Присл. до самотній. Росла собі [липа] самотньо в степу (Тют., Вир, 1964, 93); Без товариства, без ласки, привіту виростала дурненька Солошка, самотньо (Мирний, І, 1954, 55); Живу самотньо в невеликій хаті (Рильський, Бабине літо, 1967, 70); // у знач. присудк. сл. Скрізь було глухо, каламутно, самотньо якось, і тільки граки чорним ланцюгом крил в'язали з світом село (Коцюб., II, 1955, 73); Самотньо у лісі! ні скрипу гарби, Ні співу дівчат... (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 49).