сватач
СВАТАЧ, а, ч., розм. 1. Той, хто сватається. Перший сватач був син статечної попівської родини. Родичі були раді його сватанню, і дівчина не мала що йому закинути (Кобр., Вибр., 1954, 7); Серед того гамузу (так звав Майдан усіх, що залицялися до Хими) Андрій Коваль посідав чільне місце. Поштові чиновники, телеграфісти та й приїжджі сватачі... Ніхто не міг так заспівати, як Андрій (Кач., II, 1958, 9).
2. Те саме, що сват1 1. Приготувалися сватачі в дорогу, а з молодим рушило й військо, аби родина нареченої одразу побачила, що царський син (Три золоті сл., 1968, 34).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сватач | сватачі |
Родовий | сватача | сватачів |
Давальний | сватачеві, сватачу | сватачам |
Знахідний | сватача | сватачів |
Орудний | сватачем | сватачами |
Місцевий | на/у сватачі, сватачу, сватачеві | на/у сватачах |
Кличний | сватачу | сватачі |