свербіти
СВЕРБІТИ, бить, недок. 1. Відчувати свербіж (про тіло і його частини). Борода свербіла після голення (Коцюб., І, 1955, 40); Свербить спина тая, що немає сил терпіти (Коп., Лейтенанти, 1947, 5); - Очі мої під пов'язкою неймовірно свербіли (Ю. Янов., II, 1954, 77); // безос. Кропиву ми викопували з корінням і складали в купу. Пожалили руки, дуже свербіло (Донч., V, 1957, 200); // Викликати відчуття свербежу (про рани, що загоюються, прищі і т. ін.). Ще свербіли Від панських буків синяки (Фр., X, 1954, 283); Гноянки свербіли.., Солоха їх чухала, роздирала (Мирний, І, 1954, 56); - Шрами й досі сверблять (Добр., Очак. розмир, 1965, 64); // рідко. Давати відчуття тупого болю; нити. Зурна повторяла один і той самий голос, монотонний, невиразний,.. аж робилось млосно, аж починало під серцем свербіти (Коцюб., І, 1955, 395).
@ Вуха сверблять у кого, кому - те саме, що Вуха в'януть (див. вухо). Загинав [п'яний] такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Янов., І, 1958, 95); Долоня свербить у кого - хтось буде незабаром лічити гроші; комусь хочеться лічити гроші. У попа завжди долоня свербить (Укр.. присл.., 1955, 23); І за вухом не свербить див. вухо; Ноги (п'яти) сверблять кому, у кого, рідко кого - комусь дуже хочеться йти, тікати і т. ін. - Давай утікати,- сказав Лучук Сивооку. - Давно вже сверблять мені ноги дати драла від цього кендюха (купця] (Загреб., Диво, 1968, 146); - Що ж, кого сверблять п'яти, може йти й до біскупа, але я знаю, що з того нічого не буде (Фр., VIII, 1952, 25); Руки сверблять (свербіли) у кого, кому: а) комусь дуже хочеться побитися з ким-небудь, ударити когось. [Микита:] Гляди, щоб я тебе іноді, бува, не мазнув по губах! Щось у мене дуже сверблять руки! (Кроп., І, 1958, 79); Йому аж руки свербіли до бійки (Коцюб., І, 1955, 34); Свербіли руки вдарити пихатого осавула, але треба було мовчати (Тулуб, Людолови, II, 1957, 195); б) комусь дуже хочеться робити що-небудь, займатися чимсь. - Та без роботи.. скоро волосся й на долонях проросте... Так сверблять руки, так сверблять! (Морд., I, 1958, 133); У хлібороба аж свербіли руки, тягнулись до коси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 353); Язик свербить див. язик.
2. безос., з інфін., перен., розм. Дуже хочеться щось зробити. Гнатові теж свербіло потанцювати, але в нього ще боліла рука, тому він тільки притупцьовував ногами (Тют., Вир, 1964, 210); Данькові давно вже свербіло майнути.. десь аж на саме верхів'я, повоювати з граками (Гончар, Таврія, 1952, 181).
3. перен., розм. Викликати хвилювання, тривогу; бентежити; непокоїти. Знов та й знов повертались [дівчата] до того, що свербіло найдошкульніше, до проноз та підслухачів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 483).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сверблю | свербимо |
2 особа | свербиш | свербите |
3 особа | свербить | сверблять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | свербітиму | свербітимемо |
2 особа | свербітимеш | свербітимете |
3 особа | свербітиме | свербітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | свербів | свербіли |
Жіночий рід | свербіла | |
Середній рід | свербіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | свербімо | |
2 особа | сверби | свербіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | сверблячи | |
Минулий час | свербівши |