селюк
СЕЛЮК, а, ч., розм. Житель села. [Скульптор з передмістя (до жерця): ] Коли б ти чув, що там селюк той плів! (Показує вгору на селянина) (Л. Укр., II, 1951, 521); Учився він разом із нами, селюками, колись у містечковій п'ятилітці, з нами ж і товаришував (Вас., Вибр., 1950, 29); Як селюк, що виріс у глушині, Улас відчував розгубленість перед великим містом і зовсім не знав, як себе поводити в ньому (Тют., Вир, 1960, 51).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | селюк | селюки |
Родовий | селюка | селюків |
Давальний | селюкові, селюку | селюкам |
Знахідний | селюка | селюків |
Орудний | селюком | селюками |
Місцевий | на/у селюку, селюкові | на/у селюках |
Кличний | селюче | селюки |