споживок
СПОЖИВОК, вку, ч. Уживання для їжі; споживання. Привозив [родич] було рибу й спродував людям - хто попросить, а то й собі на споживок ішла (Вовчок, І, 1955, 181); - Наказав вельможа, що як тільки слуги прогавлять і допустять до того, що вона побачиться із своїм коханим, то вкине їх на споживок голодним вовкам у глибоку темну яму (Тют., Вир, 1964, 221); // Їжа, харчі. І знов довгі роки упертої праці, терплячої безупинної праці мурашки, що ледве здобуває собі злиденний споживок (Тулуб, Людолови, II, 1957, 319).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | споживок | споживки |
Родовий | споживку | споживків |
Давальний | споживкові, споживку | споживкам |
Знахідний | споживок | споживки |
Орудний | споживком | споживками |
Місцевий | на/у споживку | на/у споживках |
Кличний | споживку | споживки |