спочуття
СПОЧУТТЯ, я, с., рідко. 1. Те саме, що співчуття. Коли ти від людей ждеш одмови, Чи шукаєш у них спочуття, - То співай не про ранок любові, А про захід вечірній життя (Граб., І, 1959, 508); - Теж люди! - з робленим спочуттям, іншим голосом казав Муляр (Вас., 1, 1959, 90); Нона надійшла до Пріськи й, слова не мовивши, міцно поцілувала її. Це був перший поцілунок, що зазнала Пріська на селі від чужих людей, це було перше спочуття до її горя (Л. Янов., І, 1959, 182).
2. рідко. Те саме, що почуття. І звідки дзвін? І звідки в грудях спочуття безкрає? Не «Воскресіння», не «Різдво» - нове новітнє, торжество шумить і наближає (Тич., І, 1957, 135).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | спочуття | спочуття |
Родовий | спочуття | спочуттів |
Давальний | спочуттю | спочуттям |
Знахідний | спочуття | спочуття |
Орудний | спочуттям | спочуттями |
Місцевий | на/у спочутті | на/у спочуттях |
Кличний | спочуття | спочуття |