спухлий
СПУХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до спухнути. Очі його, сухі й гарячі між червоних, спухлих від сліз повік, дивились тепер гостро вперед (Смолич, Світанок.., 1953, 554); Переляканий староста, спухлий від сну чоловік з хворим серцем, прочитав по списку прізвища (Перв., Невигадане життя, 1958, 149); // у знач. прикм. Гюлле шматком ганчірки від сорочки вимивала йому рану, тендітно торкаючись до спухлого тіла (Досв., Гюлле, 1961, 147).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | спухлий | спухла | спухле | спухлі |
Родовий | спухлого | спухлої | спухлого | спухлих |
Давальний | спухлому | спухлій | спухлому | спухлим |
Знахідний | спухлий, спухлого | спухлу | спухле | спухлі, спухлих |
Орудний | спухлим | спухлою | спухлим | спухлими |
Місцевий | на/у спухлому, спухлім | на/у спухлій | на/у спухлому, спухлім | на/у спухлих |