співвинний
СПІВВИННИЙ, а, е, юр. Винний у чому-небудь разом із кимсь. Вона бачила не раз батька, що впадав у розпуку, коли не міг знайти робітників, і мимоволі вважала їх співвинними в руйнації батьківського маєтку (Кобр., Вибр., 1954, 102); Дарку знову огортає страх. Вже не за себе, але за тих незнайомих співтоваришок, співвинних у цій справі (Вільде, Повнол. діти, 1960, 197).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | співвинний | співвинна | співвинне | співвинні |
Родовий | співвинного | співвинної | співвинного | співвинних |
Давальний | співвинному | співвинній | співвинному | співвинним |
Знахідний | співвинний, співвинного | співвинну | співвинне | співвинні, співвинних |
Орудний | співвинним | співвинною | співвинним | співвинними |
Місцевий | на/у співвинному, співвиннім | на/у співвинній | на/у співвинному, співвиннім | на/у співвинних |