стерво
СТЕРВО, а, с . 1. Труп тварини; падаль. Круки на стерво летять, а пани на людську біду (Укр.. присл.., 1963, 107); То цар велів скриньки повідчиняти, І глянь: у золотій лежало стерво, Гидке, вонюче, так що мимоволі Усякий аж ухопився за ніс (Фр., XI, 1952, 89); Інколи їх [коней] били довбнями по черепу - і різали на шкуру, бо м'яса на кінських кістках вже не було. А більше чекали, щоб кінь упав сам - із стерва легше дерти шкуру (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 712).
2. розм. Підла, негідна людина; мерзотник. - Краще вмерти героєм, аніж стервом жити, зрадивши вітчизну (Ле, Мої листи, 1945, 137); // Уживається як лайливе слово. - А мій [син], стерво, не схотів учитися, - з жалем зітхнув Гордій (Тют., Вир, 1964, 234); - Забила мені баки [дочка шевця] - далі нікуди. Та й оженила таки ж на собі, стерво (Збан., Єдина, 1959, 139).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | стерво | стерва |
Родовий | стерва | стерв |
Давальний | стерву | стервам |
Знахідний | стерво | стерв |
Орудний | стервом | стервами |
Місцевий | на/у стерві | на/у стервах |
Кличний | стерво | стерва |