стрибунець
СТРИБУНЕЦЬ, нця, ч . 1. Зменш.-пестл. до стрибун 1. Горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко (Коп., Як вони.., 1948, 102); Мурахи на мову цю Так сказали Стрибунцю: - Хто улітку грає, скаче, Топче в забавках траву, Той узимку гірко плаче Під музику снігову! (Год., Заяча математ., 1961, 85).
2. перев. у сполуч. зайчик-стрибунець, коник-стрибунець. Уживається на позначення зайця, коника (перев. як епітет). На що вже Зайчик-стрибунець - І той урве хоч хвостика кінець, А капосній Лисиці Аж весело креснуть його по пиці (Гл., Вибр., 1951, 103); В той день ковалеві здавалось навіть, же [що] найгучніший голос має невгамовний коник-стрибунець (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | стрибунець | стрибунці |
Родовий | стрибунця | стрибунців |
Давальний | стрибунцеві, стрибунцю | стрибунцям |
Знахідний | стрибунця | стрибунців |
Орудний | стрибунцем | стрибунцями |
Місцевий | на/у стрибунці, стрибунцеві | на/у стрибунцях |
Кличний | стрибунцю | стрибунці |