турчин
ТУРЧИН, а, ч., заст. Турок. - Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Шевч., II, 1963, 344); Ледве він [Остап] встиг забачити взброєного [озброєного] турчина (Вовчок, І, 1955, 328); Рвався неситий турчин У ці гори ясні, І пішов проти ворога він Та й поліг на війні (Забашта, Вибр., 1958, 76); // збірн. Турки. Ой, не дивись, султане, За море к Ацхуру: Там достав уже й достане Турчин добре в шкуру (Г.-Арт., Байки.., 1958, 167).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | турчин | турчини |
Родовий | турчина | турчинів |
Давальний | турчинові, турчину | турчинам |
Знахідний | турчина | турчинів |
Орудний | турчином | турчинами |
Місцевий | на/у турчині, турчинові | на/у турчинах |
Кличний | турчине | турчини |