угодний
УГОДНИЙ (ВГОДНИЙ), а, е. 1. рідко. Який відповідає волі, бажанню, смакам кого-небудь; приємний, до вподоби комусь. Мати тим тільки свою журбу тішить, що сеє безталання Катрине буде батькові вгодне (Вовчок, І, 1955, 224); - Там що людина невісточка в мене, так її вже й не найти такої. Правду казав сват: «На мою дитину не зажалієтесь, каже. Я годував її, щоб вона і богові, й людям угодна була» (Тесл., З книги життя, 1949, 22); - Та стривай! Не гарячкуй! Не вгодний той купець, знайдемо іншого! (Головко, А. Гармаш, 1971, 538).
2. заст. За релігійними уявленнями - приємний богові, гідний заступництва бога. [Василь:] Здорові були, святії угодниці. [Сестра Серахвима:] То ще як господь сподобить бути йому згодними, а поти тілько черниці (Мирний, V, 1955, 102).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | угодний | угодна | угодне | угодні |
Родовий | угодного | угодної | угодного | угодних |
Давальний | угодному | угодній | угодному | угодним |
Знахідний | угодний, угодного | угодну | угодне | угодні, угодних |
Орудний | угодним | угодною | угодним | угодними |
Місцевий | на/у угодному, угоднім | на/у угодній | на/у угодному, угоднім | на/у угодних |