умовляння
УМОВЛЯННЯ (ВМОВЛЯННЯ), я, с. Дія за знач. умовляти. [Принцеса:] Але ж тут, пожалься, боже, знову жде тюрма? [Лицар:] Умовляння не поможе, - вороття нема (Л. Укр., II, 1951, 205); Ніякі вмовляння на нього не впливали: своїх намірів він ніколи не міняв (Сміл., Пов. і опов., 1949, 12); На умовляння Наді лягти і заспокоїтись вона [Клава] гарячкова відповідала: - Ні, ні, Надійко (Ткач, Плем'я.., 1961, 54).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | умовляння | умовляння |
Родовий | умовляння | умовлянь |
Давальний | умовлянню | умовлянням |
Знахідний | умовляння | умовляння |
Орудний | умовлянням | умовляннями |
Місцевий | на/у умовлянні | на/у умовляннях |
Кличний | умовляння | умовляння |