упокорений
УПОКОРЕНИЙ (ВПОКОРЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упокорити. Було [селянство Галичини] бідне, забите, упокорене, залякане католицькими попами (Гжицький, Вел. надії, 1963, 50); Знеможено схилилась [Ніна] на канапу, притиснувши до вуст мережану хусточку і, упокорена, лежала, прислухаючись до приглушеного стукоту серця (Досв., Вибр., 1959, 233); Україна, яка вважалася упокореною, тепер нагло і несподівано переплутала всі справи. Ім'я Богдана Хмельницького виникло, як лихий вісник для володарів Заходу і Сходу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 116); // у знач. прикм. Який виражає упокорення. Перед панами мала [Зоня] упокорений вид, а тітці своїй не сміла в очі дивитись (Л. Укр., III, 1952, 662).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | упокорений | упокорена | упокорене | упокорені |
Родовий | упокореного | упокореної | упокореного | упокорених |
Давальний | упокореному | упокореній | упокореному | упокореним |
Знахідний | упокорений, упокореного | упокорену | упокорене | упокорені, упокорених |
Орудний | упокореним | упокореною | упокореним | упокореними |
Місцевий | на/у упокореному, упокоренім | на/у упокореній | на/у упокореному, упокоренім | на/у упокорених |