упорядник
УПОРЯДНИК (ВПОРЯДНИК), а, ч. 1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (Вас., III, 1960, 274).
2. Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.), систематизуючи, складаючи, підбираючи в певному порядку якийсь матеріал. Рукописні збірники пісень XVII-XVIII століть зробили велику послугу нашій фольклористиці. Це, по суті, найперші фольклорні записи, а їх упорядники - перші записувачі (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 63); При аналізі словників дожовтневого часу слід пам'ятати, що словники укладають живі люди, отже, на їх роботі позначаються не тільки суб'єктивні смаки та уподобання, а й класові, групові інтереси та симпатії - і виниклий на грунті цих інтересів та симпатій світогляд упорядників (Рильський, IX, 1962, 125).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | упорядник | упорядники |
Родовий | упорядника | упорядників |
Давальний | упорядникові, упоряднику | упорядникам |
Знахідний | упорядника | упорядників |
Орудний | упорядником | упорядниками |
Місцевий | на/у упоряднику, упорядникові | на/у упорядниках |
Кличний | упоряднику | упорядники |