утішник
УТІШНИК (ВТІШНИК), а, ч. Той (те), хто (що) утішає, заспокоює. В чорнім кожушку, В ухатій шапці хлопчик гостроокий Із батьком рушив у морозну путь, В оббитій повстю тулячись кибитці. Сніги, сніги, та вітер крижаний, Та чорні сосни, та печаль німотна, Та полозків рипіння ненастанне, Та сон-утішник, що маля кріпив... А далі - бездоріжжя.. (Рильський, III, 1961, 39).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | утішник | утішники |
Родовий | утішника | утішників |
Давальний | утішникові, утішнику | утішникам |
Знахідний | утішника | утішників |
Орудний | утішником | утішниками |
Місцевий | на/у утішнику, утішникові | на/у утішниках |
Кличний | утішнику | утішники |