хапун
ХАПУН, а, ч., розм. 1. Людина, яка бере хабарі; хабарник. [Микола:] Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить! (Котл., II, 1953, 28): Григорій Петрович ще захопив старих порядків на службі: старший був у них великий хапун, а ще більший ненависник волі (Мирний, III, 1954, 186).
2. Той, хто викрадає (викрав) кого-, що-небудь; викрадач. [Федько:] Не наближайсь! Не наближайсь! Чи се хапуни, чи що сюди утирилось! Ні! я так сестри своєї не продам! (Укр. поети-романтики.., 1968, 470); - То рушили! - кивнув Козак Мамай лицедієві з Ложкою, і за яку мить вони, поспішаючи навздогін за хапуном, що викрав панну Ярину, зникли.. в заростях вільхи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 495).
◇ Хапун ухопив кого - швидко, несподівано зник хто-небудь. [Голос за садом:] Федоро! Який там тебе хапун ухопив? (Спокійніше.) Так немов у воду впала молодиця (Вас., III, 1960, 141).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | хапун | хапуни |
Родовий | хапуна | хапунів |
Давальний | хапунові, хапуну | хапунам |
Знахідний | хапуна | хапунів |
Орудний | хапуном | хапунами |
Місцевий | на/у хапуні, хапунові | на/у хапунах |
Кличний | хапуне | хапуни |