ху
ХУ, виг. 1. Уживається для вираження докору, досади, презирства, огиди і т. ін. Це в тюрмі він? У тюрмі! Так і є. Ґрати он залізні.. Блощиці он червоніють на них... ху... пороздавлювані (Тесл., З книги життя, 1949, 90); - Ху, чорт, як недобре вийшло (Тют., Вир, 1964, 477).
2. Уживається для вираження стомленості, знемоги і т. ін. Зупинився мій товариш.- Ху,- каже.- Заморився (Хотк., І, 1966, 168); - Ху-у! заморився! - сказало Віхало і по стовпу почало спускатися на поляну (Мирний, IV, 1955, 303); - Ну,- каже цар, - це й дудка! Ху! Хай йому хрін! (Тич., I, 1957, 146).
3. Уживається для вираження полегшення, задоволення. - Пане підполковнику! - здивовано і радісно скрикнув агент.- Ху! Перелякали ж як мене. Я вже чорті-що подумав (Стельмах, II, 1962, 81); - Ху-у!.. Як приємно се [одеколон] освіжає! - Потер [Аркадій Петрович] долонею груди (Коцюб., II, 1955, 383); Ху! От і перша гілляка. Тепер уже діло піде швидше (Смолич, II, 1958, 48).