цвірчання
ЦВІРЧАННЯ, я, с. Дія за знач. цвірчати і звуки, утворювані цією дією. Було за північ.. Десь із нірки виліз цвіркун і одноманітним цвірчанням порушував тишу (Чорн., Красиві люди, 1961, 35); Виконроб одразу ж послав самоскид за командою підривників, а поки що мотори заглушено, агрегати зупинено, на всій ділянці робіт - тиша та цвірчання цикад (Гончар, Тронка, 1963, 286).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | цвірчання | цвірчання |
Родовий | цвірчання | цвірчань |
Давальний | цвірчанню | цвірчанням |
Знахідний | цвірчання | цвірчання |
Орудний | цвірчанням | цвірчаннями |
Місцевий | на/у цвірчанні | на/у цвірчаннях |
Кличний | цвірчання | цвірчання |