цить
ЦИТЬ, виг., розм. Уживається як заклик до тиші, мовчання. Катря припинилася. - Що він таке співає? - спиталася, вжахнувшися співу того: - що він співає? - Послухаймо,- кажу,- то й почуємо... Ходім ближче.- Цить! Постривай! - шепоче мені (Вовчок, І, 1955, 203); - Цить, пане гетьмане! Буде й того, що ти знатимеш, хто був Сомкові катом,- каже Кирило Тур (П. Куліш, Вибр., 1969, 185); В Заячій балці кроків за сто попереду гострозорий Марко помітив биків, що стояли прип'яті до телеграфного стовпа. - Це Денис, він погнав раніше мене,- зашепотів Марко. - Ану, цить... (Тют., Вир, 1964, 9); // Уживається як заборона галасувати, кричати, лаятися і т. ін. - Цить! а то як візьму кочергу, то й зуби визбираєш,- крикнула Кайдашиха й скочила з місця (Н.-Лев., II, 1956, 290); - Цить! Не верещи! - Коловратський шльопнув його своєю величезною долонею по тім'ю і насунув розплющений капелюшок аж до підборіддя (Смолич, II, 1958, 37); // Уживається для того, щоб умовити людину (перев. дитину) не плакати. - А цить же, Аничко! Та бо не плач!.. (Март., Тв., 1954, 156); - Чого ти сумний такий? - Чоботи порвались,- плачу. - Цить, кажуть [учитель], у мене зайві є (Тесл., З книги життя, 1949, 40); Івась хлипав, утираючи кулаком сльози. - Цить, цить! - казав дід (Мирний, I, 1954, 289); Спи, мій маленький, Цить. Зайчик сіренький Спить (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 53); *Образно. Ой не плач, моє серце, ой цить! Нехай плачуть маленькії діти! (Вороний, Вибр., 1959, 48).