чародійник
ЧАРОДІЙНИК, а, ч. 1. заст. Те саме, що чарівник 1. Чула й вона колись про лісовиків, вовкулаків, чародійників (Гжицький, Опришки, 1962, 75); Купало - великий чародійник, і той, хто приходить на його свято, ніби випиває міцного вина (Скл., Святослав, 1959, 178); *У порівн. Нащадки сіверян, полян, дулібів, Малята вчать ті сонячні слова, Що, ніби чародійник з рукава, Ти [Глібов] сипав їм - і в добрості не схибив (Рильський, II, 1960, 88).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чародійник | чародійники |
Родовий | чародійника | чародійників |
Давальний | чародійникові, чародійнику | чародійникам |
Знахідний | чародійника | чародійників |
Орудний | чародійником | чародійниками |
Місцевий | на/у чародійнику, чародійникові | на/у чародійниках |
Кличний | чародійнику | чародійники |