чатуючий
ЧАТУЮЧИЙ, а, е, рідко. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до чатувати.
2. у знач. прикм. Який стежить, пильнує за ким-, чим-небудь. Позаду за хвірткою заблищали чатуючі очі Шуріпи (Ряб., Золототисячник, 1948, 229); * Образно. У якомусь хворобливому трансі Марія поставила бідон під дровами й повернулася назад, до вбитого ворога. Навколо все було таке ж тривожне, тихе, чатуюче, як і раніше (Ле, Клен. лист, 1960, 41).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | чатуючий | чатуюча | чатуюче | чатуючі |
Родовий | чатуючого | чатуючої | чатуючого | чатуючих |
Давальний | чатуючому | чатуючій | чатуючому | чатуючим |
Знахідний | чатуючий, чатуючого | чатуючу | чатуюче | чатуючі, чатуючих |
Орудний | чатуючим | чатуючою | чатуючим | чатуючими |
Місцевий | на/у чатуючому, чатуючім | на/у чатуючій | на/у чатуючому, чатуючім | на/у чатуючих |