челядник
ЧЕЛЯДНИК, а, ч., іст. 1. Той, хто належав до челяді (у 1 знач.). [Чіп:] Ніколи не було, щоб від цехів такого вимагали! Та що це ми - невільники, раби, Челядники хіба ми воєводи, На нього щоб робити день і ніч! (Коч., П'єси, 1951, 125).
2. Той, хто належав до челяді (у 2 знач.). Коли старий сотник, попрощавшись з молодою дружиною, вирушив у похід, щоб спіймати розбійника Гаркушу і на аркані приволокти його до двору, челядник доповідає, що прибув якийсь козак (Збірник про Кроп., 1955, 272).
3. діал. Ремісник, який працював під керівництвом майстра аж до здобуття звання майстра; підмайстер. Зганьбить майстер челядника не по правді (Фр., V, 1951, 302).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | челядник | челядники |
Родовий | челядника | челядників |
Давальний | челядникові, челяднику | челядникам |
Знахідний | челядника | челядників |
Орудний | челядником | челядниками |
Місцевий | на/у челяднику, челядникові | на/у челядниках |
Кличний | челяднику | челядники |