чуваний
ЧУВАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до чувати1. [Козаки:] Чи нам здалося, чи ми справді почули рідну мову і десь чуваний давно, давно дівочий голос? (Н.-Лев., II, 1956, 459); Не раз чуваний розмірений перестук млина нагадав Дмитрові щось до болю близьке, неповторне, від чого защеміло і скоріше забилося серце (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 642); // чувано, безос. присудк. сл. [Річард:] Такої мови не чувано в сій хаті досі (Л. Укр., III, 1952, 63); - Де то видано, де то чувано, аби зернина вміла говорити! (Казки Буковини., 1968, 115).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | чуваний | чувана | чуване | чувані |
Родовий | чуваного | чуваної | чуваного | чуваних |
Давальний | чуваному | чуваній | чуваному | чуваним |
Знахідний | чуваний, чуваного | чувану | чуване | чувані, чуваних |
Орудний | чуваним | чуваною | чуваним | чуваними |
Місцевий | на/у чуваному, чуванім | на/у чуваній | на/у чуваному, чуванім | на/у чуваних |