чудотворець
ЧУДОТВОРЕЦЬ, рця, ч. 1. рел. Той, хто творить чудеса (у 1, 2 знач.). Часто по алеях гуляє якийсь рабин, певно єврейський святий або якийсь пророк-чудотворець (Н.-Лев., II, 1956, 395); // Святий, який нібито має такий хист. Юра вибив скло в рамі богоматері, а дерев'яного Миколу-чудотворця в запалі бійки вони з братом розкололи надвоє (Смолич, II, 1958, 31).
2. перен., розм. Той, хто захоплює, чарує своїм мистецтвом, працею. [Ганджа:] Твій батько, Альошка Троян-тепер шахтар! Я ще такого чудотворця не бачив (Мокр., П'єси, 1959, 196); На Уралі і в Донбасі, у Москві й на Далекому Сході - всюди є такі чудотворці, винахідливі й сміливі радянські робітники (Собко, Біле полум'я, 1952, 318).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чудотворець | чудотворці |
Родовий | чудотворця | чудотворців |
Давальний | чудотворцеві, чудотворцю | чудотворцям |
Знахідний | чудотворця | чудотворців |
Орудний | чудотворцем | чудотворцями |
Місцевий | на/у чудотворці, чудотворцеві | на/у чудотворцях |
Кличний | чудотворче | чудотворці |