чутий
ЧУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до чути 1, 3. Його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам'яті, як матеріали для думки (Фр., VI, 1951, 36); Враз подано команду, ледве чуту: - Сідайте!.. ну, щасти!..- і попливли [плоти] через Славуту (Тич., II, 1957, 181); За роботою точилися розмови про полювання. Розповідали різні мисливські пригоди, пережиті в минулому або чуті від батьків, дідів та односельців (Тулуб, В степу.., 1964, 214); Тихо працював мотор, і звук його сповнював душу якоюсь давно не чутою радістю (Перв., Опов., 1970, 25); // у знач. ім. чуте, того, с. Те, що хто-небудь чув. Удова слуха, часочком сама що-небудь промовить про бачене, про чуте (Вовчок, І, 1955, 314).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | чутий | чута | чуте | чуті |
Родовий | чутого | чутої | чутого | чутих |
Давальний | чутому | чутій | чутому | чутим |
Знахідний | чутий, чутого | чуту | чуте | чуті, чутих |
Орудний | чутим | чутою | чутим | чутими |
Місцевий | на/у чутому, чутім | на/у чутій | на/у чутому, чутім | на/у чутих |