шаркання
ШАРКАННЯ, я, с. Дія за знач. шаркати і звуки, утворювані цією дією. Він все чогось чекав.. Нарешті вже коло півночі йому почулося тихе ступання босих ніг та шаркання по призьбі (Коцюб., І, 1955, 266); Коли Вихори прийшли на луг, там ще не було велелюдно, тільки за кущами чулося шаркання чиєїсь коси (Тют., Вир, 1964, 230); В сінях уже чутно було шаркання калошами, і незабаром увійшов Порицький (Л. Укр., III, 1952, 749); Ліс стояв трохи похмурий, непорушний і величний. В ньому було так тихо, що кожне шаркання Терешкової ноги чи крик птаха віддавалися сотнею найрізноманітніших звуків (Епік, Тв., 1958, 412); Йому довго не відчиняли. Нарешті, за дверима почулося шаркання підошов (Ткач, Крута хвиля, 1956, 226).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шаркання | шаркання |
Родовий | шаркання | шаркань |
Давальний | шарканню | шарканням |
Знахідний | шаркання | шаркання |
Орудний | шарканням | шарканнями |
Місцевий | на/у шарканні | на/у шарканнях |
Кличний | шаркання | шаркання |