щучий
ЩУЧИЙ, а, е. Прикм. до щука; // Такий, як у щуки. Метушливо забігали догідливі сірі очі [Лиски], лише ніс гостренький на щучому обличчі іще більше виткнувся й подовшав (Кач., II, 1958, 436).
@ По щучому велінню - негайно і без втручання кого-небудь, ніби чарами. Дивиться дід - біля їх і сажалка; чи вона була, та він її не бачив, чи вона справді уродилась, як кажуть, по щучому велінню! (Стор., І, 1957, 83); [Старшина:] Щоб через півгодини коні були перед порогом! Чуєш? Щоб мені по щучому велінню! (Кроп., І, 1958, 498).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | щучий | щуча | щуче | щучі |
Родовий | щучого | щучої | щучого | щучих |
Давальний | щучому | щучій | щучому | щучим |
Знахідний | щучий, щучого | щучу | щуче | щучі, щучих |
Орудний | щучим | щучою | щучим | щучими |
Місцевий | на/у щучому, щучім | на/у щучій | на/у щучому, щучім | на/у щучих |