язикатий
ЯЗИКАТИЙ, а, е, розм. 1. Який любить багато говорити, сперечатися, сваритися; який влучно, дотепно висловлюється. - Відкіль це взявся неборак? Чому ж йому ніхто не cкаже? Та це вже, справді, сором, глум!.. - Цить, язикатий! - дядько каже, - Бо то ж мій кум... (Гл., Вибр., 1951, 55); - Була в нього дочка - не дівчина, а справжнє чортеня. Швидка, як куля, язиката, вперта, вередлива - мені б, старому ослові, вже тоді було б збагнути... (Збан., Єдина, 1959, 139); - А бодай вам, які язикаті,- засміялася Ольга Павлівна. - Вас, бачу, не переговориш... (Кучер, Трудна любов, 1960, 352); Дорош і Оксен увійшли, стривожені і збуджені: дорогою язикатий виконавець розказав їм, що «голову ранено, і хтозна, чи до ранку доживе» (Тют., Вир, 1964, 188).
2. Який має форму язика (у 1 знач.) (про вогонь, полум'я, хвилі і т. ін.). Язикате полум'я весело облизувало синій таз, в якому клекотіло варення (Гончар, Земля.., 1947, 11); Перед світанком на південно-східному схилі Довгої балки.. визолотилися язикаті вогнища (Вол., Місячне срібло, 1961, 319).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | язикатий | язиката | язикате | язикаті |
Родовий | язикатого | язикатої | язикатого | язикатих |
Давальний | язикатому | язикатій | язикатому | язикатим |
Знахідний | язикатий, язикатого | язикату | язикате | язикаті, язикатих |
Орудний | язикатим | язикатою | язикатим | язикатими |
Місцевий | на/у язикатому, язикатім | на/у язикатій | на/у язикатому, язикатім | на/у язикатих |