ять
ЯТЬ, ятя, ч. Назва літери (Ъ) церковнослов'янської й дореволюційної російської абетки, що позначала звук, який пізніше в українській мові розвинувся в «і». Скільки літ, не зна ніхто - П'ятдесят чи може сто. Бо і тих, що вже старі. До колишнім букварі Він учив читать, писать Через іжицю і ять (Воронько, Тепло.., 1959, 35).
@ На ять: а) (у знач. прикм.) найвищої якості. [Марко:] Стайня у вас і коні на ять... (М. Куліш, П'єси, 1960, 140); б) (у знач. присл.) дуже добре. [Шметелюк:] Хай побачать, хто такий Шметелюк! Я заробляю на ять і все одержую на ударницькі талони (Мик., І, 1957, 236).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ять | яті |
Родовий | ятя | ятів |
Давальний | ятеві, ятю | ятям |
Знахідний | ять | яті |
Орудний | ятем | ятями |
Місцевий | на/у яті | на/у ятях |
Кличний | ятю | яті |