імла
ІМЛА, и, ж. Повітря, густо насичене водяною парою; туман. Степи й лиман криються фіолетовою імлою (Н.-Лев., III, 1956, 306); Не шуми про минуле, тополе, за вікном у ранковій імлі (Сос., І, 1957, 220); * Образно. - Як же воно може так бути? - зачудовано питають строкарі, поринаючи в імлу солодких надій (Стельмах, Хліб.., 1959, 205); // Повітря, насичене дрібними пилинками, димом і т. ін. В корчмі було душно і висіла імла (Коцюб., І, 1955, 20).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | імла | імли |
Родовий | імли | імл |
Давальний | імлі | імлам |
Знахідний | імлу | імли |
Орудний | імлою | імлами |
Місцевий | на/у імлі | на/у імлах |
Кличний | імло | імли |