іронія
ІРОНІЯ, ї, ж. 1. Прихована насмішка; глузування, кепкування, глум. - І я це чув од дацьківських людей,- сказав писар з тонкою іронією на устах (Н.-Лев., IV, 1956, 72); Олесь усміхнувся ледве замітною іронією й погладив свою гарну, темну, плекану бороду (Коб., III, 1956, 202); Очі в жінки знову блиснули насмішкувато, а в голосі прозвучала гірка іронія (Збан., Ліс. красуня, 1955, 17).
@ Іронія долі, книжн.- про безглуздий випадок. Хіба ж не іронія долі: в той час, коли маєш досвід, знання, жадання діяльності, в той час, коли дух твій ще поривається до життя повносилого, повнокровного... опинитися раптом тут, в тихій заводі, де, може, вічний штиль тебе жде!.. (Гончар, Тронка, 1963, 197).
2. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування. Іронія полягає в тому, що автор осміює негативні явища, говорячи про них в удавано позитивному тоні (Укр. літ., 8, 1957, 188); В. Самійленко - тонкий майстер їдкої іронії, асоціативного розвитку комічної теми (Рад. літ-во, 8, 1965, 23).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | іронія | іронії |
Родовий | іронії | іроній |
Давальний | іронії | іроніям |
Знахідний | іронію | іронії |
Орудний | іронією | іроніями |
Місцевий | на/у іронії | на/у іроніях |
Кличний | іроніє | іронії |