ґрунтець
ГРУНТЕЦЬ, я, ч. Зменш.-пестл. до грунт 1, 3. Грунтець у тих місцях нічого, родючий, не рівня нашим піскам (М. Ол., Вибр., 1959, 10); - Чую, що ви складаєте гроші, хочете купувати грунтець (Фр., І, 1955, 99); Сільські багатії, злигавшись з шинкарем, давно зазіхали на його [Мирона] грунтець (Кол., Терен.., 1959, 56).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ґрунтець | ґрунтеці |
Родовий | ґрунтеця | ґрунтеців |
Давальний | ґрунтецеві, ґрунтецю | ґрунтецям |
Знахідний | ґрунтець | ґрунтеці |
Орудний | ґрунтецем | ґрунтецями |
Місцевий | на/у ґрунтеці | на/у ґрунтецях |
Кличний | ґрунтецю | ґрунтеці |