КОЛИ¹, присл. 1. часу. В який час. Співай же їм, мій голубе. Про Січ, про могили. Коли яку насипали. Кого положили (Шевч., I, 1951, 59); Черниш аж тепер помітив, що вдарив його міною, яка не знати коли і яким чином опинилася у нього в руці (Гончар, III, 1959, 119); // Уживається в питальних реченнях. - То коли, кажете, прийти? (Л. Укр., III, 1952, 652);- Коли страта?- Завтра вранці (Довж., І, 1958, 269); // У риторичних запитаннях і вигуках, що припускають негативну відповідь. Катря, дивлячись у віконце, промовила: - Усе хмари, усе негода! Коли вже те ясно буде! (Вовчок, І, 1955, 226); - Забери його [карбованця].. Коли ще в житті таку дурницю матимеш? (Стельмах, І, 1962, 11); // З підсилювальними частками ж, т о. І всі його питали, мов пророка: - Коли ж той день? Чи довго ще ся ніч? (Л. Укр., І, 1951, 294); І коли-то воно буде Гратись і промовить Слово мамо (Шевч., II, 1953, 195).

Є коли - достатньо часу. Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, є коли літати (Шевч., І, 1951, 68); Нема коли - немає вільного часу; ніколи. [Мар'яна:] Де вас ледащо носить? Уже і гулять нема коли: скоро буде північ! (Вас., III, 1960, 15); - Нема коли особливо сумувати: на оборону працюємо... (Гончар, III, 1959, 180); Рідко коли - мало в який раз; зрідка. Спитає [Павло], якою проблемою голову сушать собі. Рідко коли без іронії (Головко, II, 1957, 418).

2. неознач., розм. У який-небудь час; коли-небудь. - Прощай! - сказав Осел,- навідайсь ще коли, Бувай здоров, небоже! (Гл., Вибр., 1951, 106); Хіба коли забуду я, як плакав він, мій чорнобривий (Сос., І, 1957, 222); // Час від часу; іноді, інколи, деколи. То було коли озветься [Катря] до нас із Марусею словом сердечним.. То зовсім одцуралася усіх (Вовчок, І, 1955, 225); // При протиставленні двох речень або членів речень, повторюючись на початку кожного або перед кожним, означає: інколи... інколи. Оришка сяде, а Чіпка,- коли сидить, коли лежить... (Мирний, І, 1949,144).

Як коли - у деяких випадках; часом, деколи. - Ви таки, мамо, чудні як коли! (Головко, II, 1957, 243). 3. відносний. Уживається як сполучне слово: а) приєднує підрядне означальне речення до головного. В ті давні часи, коли йде наше оповідання. Запала долина не була поросла лісом (Фр., VI, 1951, 22); В думках перебирає [Мірошниченко] тривожні години, коли він з партизанського лісу навідувався до Бондарів (Стельмах, II, 1962, 25); б) приєднує підрядне додаткове речення до головного. Жду не діждуся, коли вони [оповідання] появляться у «Віснику» (Коцюб., III, 1956, 424); Ніхто не знав, коли й де побудовано цю шхуну (Трубл., Шхуна... 1940, 7).

4. у знач. част. а) уживається для вираження раптовості, несподіваності дії у знач. аж ось, як ось. Заплакав сіромаха... Плаче собі тихесенько... Шелест!.. коли гляне: Попід гаєм, мов ласочка. Крадеться Оксана (Шевч., І, 1951, 93); Розгулявся [коник] на всі боки, Все байдуже, все дарма... Коли гульк -аж в степ широкий Суне злючая зима (Гл., Вибр., 1951, 81); Постояла, постояла Хівря й хотіла вже йти до хати, коли щось темне заявилось.. з-за сусідської клуні (Григ., Вибр., 1959,115); б) уживається з частками б, же, б ж е, ж в простому реченні для вираження побажання або здогадної можливості певного факту чи дії у знач. хоч би, хоч би ж. Коли б мені отих дітей Найти де-небудь! (Шевч., І, 1951, 365); Розповідали, що на селі такий переполох - і начміліції приїхав. Трусять усюди. Коли б ще й сюди не догадались (Головко, II, 1957., 180); - Коли б же хоч попрощатись прийшов - коли б же хоч ще раз його побачити! (Вовчок, І, 1955, 222); в) уживається з часткою «ж» у простому реченні для вираження заперечення, виправдання у знач. але ж. - Та не сопіть так, мов ковальський міх.. - Коли ж ноги грузнуть, аж в постолах хлющить, та ще щось.. чіпляється до ніг (Коцюб., І, 1955, 348).

КОЛИ², спол. 1. часу. Уживається на початку підрядного речення часу: а) для означення одночасності дії головного і підрядного речень у знач. в той час як. Коли ми тут сваримось і миримось, у ворота хтось возом уїжджає (Вовчок, І, 1955, 19); Я допомагав Жабі виплутатись із складного капелюша, коли постукали в двері (Досв., Вибр., 1959, 106); // Із співвідносним словом тоді в головному реченні. Мати тоді сита, коли діти не голодні (Горд., II, 1959, 19); // Для означення того, що дія, про яку йдеться в підрядному реченні, відбувається в один з моментів дії чи стану, про які говориться в головному. Коли вона прокинулась, на столі вже горіла свічка, в кімнаті нікого не було (Гончар, III, 1959, 191); б) для означення того, що дія, про яку йде мова в підрядному реченні, відбулася раніше дії, про яку йдеться в головному у знач. після того як. Коли вийшов син, вона здихнула важко та тяжко і схилила свою голову на груди (Мирний, 1,1954, 158); У кабінеті, коли зайшли, Галаган одразу ж важко опустився в.. масивне сап'янове крісло (Головко, II, 1957, 480); в) для означення повторюваності дії (переважно із словами кожен раз, завжди у головному реченні). Мирон завжди, коли всипав у засік своє зерно, зупинявся перед ним, перебирав його рукою (Стельмах, II, 1962, 46).

2. умовний. Уживається на початку підрядного умовного речення: а) у знач. якщо. Серце в'яне співаючи, Коли знає, за що (Шевч., 1,1963, 21); - Коли мене [В. Бо-женка] десь уб'ють, признач бригадиром Сашка Калініна. Золота людина!.. (Довж., І, 1958, 179); // б) з часткою «б» у знач. якби. Коли б той і сказився. Хто божий дар Гнать через жар У винниці навчився! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 133); Хіба скорили б далечінь герої. Коли б не ця уривчаста зоря [маяк]. Подоба зоряниці світової? (Рильський, III, 1961, 301); // Уживається із співвідносними словами так, то, тоді у головному реченні. Так, може, батько, Коли не дядько... Або ж хто-небудь з ваших був... (Гл., Вибр., 1951, 40); [Степан:] Не лізь! Коли не до тебе п'ють, то не кажи «здоров»!.. (Кроп., І, 1958, 388); Коли уся душа тріпоче. Як білий парус на човні, - Тоді рука моя не хоче Пером виводити пісні (Рильський, І, 1960, 138).

@ Коли [вже] на те пішло див. піти.

КІЛ, кола, ч. Те саме, що кілок. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (Рудан., Тв., 1956, 78); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (Коцюб., І, 1955, 355).

@ Колом стояти (стати) в горлі - те саме, що Кілком стояти (стати) в горлі (див. кілок); Ні кола, ні (ані) двора в кого - хтось зовсім нічого не має. У його ні кола, ні двора, а в мене - он город пан подарував (Мирний, IV, 1955, 164); В друга - ненька старенька, В нього жінка молоденька, А що в мене молодого,- ні кола, ані двора (Мал., Запов. джерело, 1959, 89); Саджати (посадити, садовити і т. ін. ) на кіл кого, заст.- те саме, що Саджати (посадити) на палю (див. паля). Поїхали визволяти Катриного брата. Один утопився у Дніпровім гирлі. Другого в Козлові на кіл посадили (Шевч., II, 1953, 130); Хоч кіл на голові теши див. голова.

КОЛОТИ, колю, колеш, недок. 1. перех. і без додатка. Натискати або проколювати чим-небудь гострим, спричиняючи біль. Вона [панночка] мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле (Вовчок, І, 1955, 109); Вони знущалися над ним: кололи, били, - та нічого їм не сказав юнак (Тич., II, 1947, 170); // Викликати почуття болю, що нагадує укол (про мороз, вітер і т. ін.). Хай мороз не коле так - В мене шапка з кролика (Бойко, Ростіть.., 1959, 28); Гострі сніжинки кололи обличчя (Жур., Звич. турботи, 1960, 203); // безос., у чому. Боліти (про відчуття гострого, різкого болю, кольки). Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (Коцюб., І, 1955, 366); Вова біг, доки не почало колоти в боці (Коп., Дуже добре, 1937, 36).

2. перех. і без додатка. Уражати кого-небудь, встромляючи в тіло вістря зброї. Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався. Хто бив, хто різав, хто колов (Котл., І, 1952, 236); Врізалися [щорсівці] у самий табір [німецьких окупантів] на сільській площі, кололи, стріляли впритул, збивали з коней (Довж., І, 1958, 131).

3. перех. Забивати ударами ножа (про свиней). Кололи свиней, і несамовитий крик їх розносився по всьому селу (Мирний, І, 1949, 298); Баба Федора своє порося ще пожаліла колоти, хай підросте (Донч., III, 1956, 97).

4. перех. Розсікати, роздрібнювати що-небудь тверде на частини. - На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали (Кв.-Осн., II, 1956, 247); Біля сарая Галаган колов дрова (Головко, II, 1957, 479).

5. перех., перен. Ображати когось неприємними зауваженнями; в'їдливо дорікати кому-небудь. П'є [Максим], гуляє; з шинкаря насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Мирний, І, 1949, 214); Для когось у них знаходився і сміх, і доброта, і пестощі, а його [Тимофія] вони вічно кололи одним: «За що ми тобі гроші платим?» (Стельмах, II, 1962, 34).

@ Колоти очі кому: а) дорікати кому-небудь, соромити когось. [Конон:] То ти он як, ти мені колеш очі лавошницею [крамаркою]? (Кроп., II, 1958, 465); - Не коліть нам, дядьку Сатроне, очей нашими злиднями (Іщук, Вербівчани, 1961, 93); б) викликати роздратування. Ми християни; храми, школи. Усе добро, сам бог у нас! Нам тілько сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас. Не нами дана (Шевч., І, 1951, 327); Сирота ж всім очі коле, Скрізь чужий він чоловік (Манж., Тв., 1955, 115); Правда очі коле - неприємно слухати, визнавати правду. Правда очі коле - до цього зводиться боязнь самопізнання есерів і меншовиків (Ленін, 25, 1954, 178); [Курінний:] Що, правда очі коле? (Зар., Антеї, 1962, 129).