де
ДЕ1, присл. 1. пит. У якому місці? - А як батько образився, - як не пустить більш по весіллях ходити - де тоді Якова побачиш? (Вовчок, І, 1955, 207); - Бабусю! - питає [Чіпка] раз Оришки. - Чи в мене батько був? - Був, сину. - Де ж він тепер? (Мирний, II, 1954, 49); - Хто співає? Де? (Л. Укр., І, 1951, 343); // У риторичних оклично-питальних реченнях (часто з часткою ж), що виражають жаль, здивування і т. ін. з приводу відсутності кого-, чого-небудь. Сердега [Дідок] сів, схилився Та й зажурився. Згадалось все йому - і давня давнина... А де тепер вона?.. (Гл., Вибр., 1957, 122); Де ж той світ!? І де та правда?! (Шевч., II, 1953, 358); Треба землі, і то конче треба. А де ж її узяти?.. (Коцюб., І, 1955, 111); «Романочку, де ж ти тепер? Як тобі там, у далекім краю?..» Думкою лине до сина, думкою кличе його до себе (Стельмах, І, 1962, 510); // Куди? Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе справді молодицю: «А де ж ти діла паляницю?» (Шевч., І, 1951, 320); // Звідки? І де ті в господа взялися Усякі штучнії їства? (Шевч., II, 1953, 107).
2. обставини місця. Десь, кудись, де-небудь, куди-небудь. - А я хочу двадцять карбованців, - кажу. - Дасте, то зостанусь, а ні, то піду де в друге місце служити (Вовчок, І, 1955, 20); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Л. Укр., І, 1951, 51).
3. у знач. спол. сл. Уживається: а) у підрядних реченнях місця (частіше в поєднанні з прислівниками там, туди, звідти в головному реченні). Сам на самоті ніколи не хотів зоставатися, а все туди рветься, де люди (Вовчок, І, 1955, 178); Там, де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (Коцюб., І, 1955, 308); І затремтять сузір'я над окопом, Де одинадцять смілих залягли (Бажан, Вибр., 1940, 174); б) у підрядних додаткових реченнях. Він якось смутно дивився вниз, на поміст, мов забув: де він, що він (Мирний, II, 1954, 103); А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? (Коцюб., II, 1955, 222); Сам той Ох на корч заввишки, але в сажень борода, знає.., де багатство, де біда (Л. Укр., І, 1951, 273); в) у підрядних означальних реченнях (частіше в поєднанні з займенниками такий, той у головному реченні). Неслися сміхи, реготня, гвалт окривав хату і несамовито вривався в другу, де була Мотря з Галею (Мирний, II, 1954, 296); Швидше в гай зелений, в поле, Де повітрям тягне з гір! (Граб., II, 1959, 413); Розкрито осяяні входи В лункі анфілади зал, Де пісня склика хороводи І щастя веде карнавал (Бажан, І, 1946, 174).
Де... де... Уживається при перелікові і зіставленні кількох речень або членів речення. [Xвора:] Я бачила тоді, що хто хиливсь найнижче, Того найбільш топтали люди й коні.. У мене розум наче потьмарився, Не знала я, де правда і де кривда (Л. Укр., І, 1951. 119); Вони [циганки] їздили по селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи (Коцюб., І, 1955, 371).
ДЕ2, част., розм. Уживається (часто з словами та, там, тобі) у знач. запереч. ні, та ні. Не то розумний -дурень знає.., Як скрізь Ведмідь той мед тягає, - Так де тобі! І не кажи, - Себе, мов, стережи! (Гл., Вибр., 1957, 95); Чи вже давно ся ніч нас обгорнула, один казав: «Два тижні!», другий: «Місяць!», ще інший: «Де! давніше!» (Л. Укр., І, 1951, 294); Питаєте, чи запоміг хто? Де там! Глузують іно з Карпа, сміються (Коцюб., І, 1955, 305).
Де вже [там, тут, тобі] не... - уживається при запереченні чийогось сумніву. [Гебрей:] Ти не раб? [Єгиптянин:] Е, де вже там не раб!.. Якби я сам був паном над собою, я б не так роботу сю розклав (Л Укр., II, 1951, 244); - А чи добре знаєш усі лази там до замку? - спитав один.. - Де вже не добре! як свою кишеню (Морд., 1, 1958,136); Де ж таки (то) видано, щоб..? - уживається при вираженні обурення. - Дивлюсь - мій Стефанко лежить, як колода спухлий. (Чи баба бреше, чи вона дурна. Де ж таки видано, щоб зарізані були від того спухлими?) (Коцюб., І, 1955, 455); Де [не] взявся (візьметься і т. ін.) хто, що - звідкись з'явився (з'явиться і т. ін.) хто-, що-небудь. - Якби ви нас, дяче, повозили ще!.. - Шукайте санчат, повожу вже... Де взялися й санчата (Мирний, II, 1954, 194); - Темненької ночі, ми [квіти] до сну охочі, головоньки схилимо біленькі - де візьметься панство вельможне, заможне.. Веселі співи гучні, музиченьки бучні не дають нам спати до півночі... (Л. Укр., III, 1952, 489).