ОСТАЧА, і, ж. 1. Залишок від чого-небудь; лишок. - Не враждуй на мене, молодичко, - казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей - три карбованці (Л. Янов., І, 1959, 276); Всіх яблук не розпродали і остачу довелось везти додому (Шиян, Баланда, 1957, 219); // рідко. Частина, відрізок, що залишається до кінця чого-небудь; решта. Зажурилася, тяжко замислилася [Горпина], як його хоч остачу віку свого без гріха прожити (Л. Янов., І, 1959, 332); // рідко. Те, що залишилося від чогось минулого; пережиток. - Невже це в вас остача якихось бабських забобонів? (Н.-Лев., IV, 1956, 344).

@ Без остачі - те саме, що Без останку (див. останки). Темні очі [дівчини] вбирають в себе людину без остачі (Ю. Янов., II, 1954, 205).

2. мат. Величина, одержувана при відніманні від діленого добутку дільника на частку. Вже кінчає [Галя] писати, коли.. Неля Чернявська шепоче: - Галю, покажи, а то в мене ділення без остачі не виходить! (Ів., Таємниця, 1959, 23); - Двісті двадцять два, два в остачі! - урочисто оголошує Ксеня (Стельмах, І, 1962, 381); // Те саме, що різниця. Число, яке дістаємо після віднімання, називається різницею. Різниця інакше називається остачею (Арифм., 1956, 18).