ОСТРОГ, у, ч. 1. заст. В'язниця, тюрма. Та там уже його в кайданах Найшла, сердешная [мати], в тюрмі. Не допустили й подивитись, І мусила вона сидіть Коло острога [острогу] (Шевч., II, 1963, 286); Чайченка знов узяли за сторожу, а там у два тижні повезли його у місто, посадили в острозі (Вовчок, І, 1955, 249); Через місяць Петру Ураду та Букан повернулися з острогу - проти них не було доказів (Чаб., Балкан. весна, 1960, 102).

2. іст. У Київській Русі і в Російській державі до XVII ст. - огороджене частоколом місто, селище, яке було укріпленим пунктом. Радують Чорного діла його княжі. Чернігів що день, то більше стає неприступним, першорядним острогом на всю Сіверянщину (Міщ., Сіверяни, 1961, 14); У травні 1720 року експедиція прибула в Якутськ, звідки по річках Алдану, Маї і Юдомі, а далі по суші.. вийшла на узбережжя Охотського моря і досягла Охотського острога (Видатні вітч. географи.., 1954, 22).

3. іст. Стіна на валу фортеці з закопаних впритул у землю і загострених угорі стовпів. Обгородитися острогом.

ОСТРОГА, и, ж. 1. Металева дужка з зазубреним або гладеньким коліщам, прикріплена до задника чобота верхівця, якою при потребі підганяють коня. Шрам стиснув коня острогами (П. Куліш, Вибр., 1969, 115); Капітан Косачов дав острогами під боки коневі. Кінь стрілою плигнув уперед (Збан., Між.. людьми, 1955, 28).

2. Роговий загострений виріст на лапах у деяких птахів, переважно самців, що є засобом захисту або нападу.